Джерелами цунамі можуть виявитися не тільки підводні землетруси, вулканічні виверження і підводні зсуви, а й потужні циклони помірних широт і тайфуни, часто "розгулюють" над океаном в цих районах. Такі хвилі прийнято називати метеорологічними цунамі.
З кожних 100 сильних землетрусів, що трапляються, наприклад, в Тихому океані, тільки одне зазвичай супроводжується явищем цунамі. Період таких хвиль становить від 2 до 40 хвилин.
З 400 вулканів, що діють в даний час на нашій планеті, 330 розташовані в басейні Тихого океану. Не дивно тому, що до 80% найсильніших землетрусів у світі відбуваються саме в цій зоні. За останнє тисячоліття Тихоокеанське узбережжя дивувалися цунамі близько 1000 разів. Тому найчастіше від цунамі страждає населення Японії, Чилі, Перу, Гавайських островів і Алеутской гряди, а також Курило-Камчатської зони Росії.
До останнього часу вважалося, що акваторій Атлантичного і Індійського океанів в цьому плані щастило більше: хвилі-вбивці тут виникали всього кілька десятків разів. Але 26 грудня 2004 року цю статистика, на жаль, була порушена.
Морські землетрусу і пов'язані з ними хвилі цунамі трапляються не тільки в океанах. Їх нерідко спостерігали, хоч і не з такими катастрофічними наслідками, і у внутрішніх морях. У Чорному морі, наприклад, за даними різних джерел, за останні 2000 років відзначено 26 випадків цунамі, велика частина яких була пов'язана з землетрусами. Деякі з них: Сухумі (20 г. н.е), Севастополь (109), Варна (543), Босфор (557), Євпаторія (1341), Форос (тисячі чотиреста двадцять сім), Туреччина (1598) - супроводжувалися хвилями цунамі заввишки 2 3 м.
В "Каталозі землетрусів Російської імперії", виданому в 1893 році, і в "Новому каталозі сильних землетрусів на території СРСР" виробництва 1977 згадуються цунамі, що виникли в 957 році поблизу міста Дербента після дев'ятибального землетрусу. Дев'яти-десятибальною морські землетрусу 26 квітня 1868 року, 9 березня 1876 року та 31 грудня 1902 року в районі Баку, 9 липня 1895 року, 9 травня 1933 року і 12 квітня 1939 року в районі Красноводська також супроводжувалися різким підвищенням рівня моря на 1-2 м і виникненням "величезних хвиль".
Сильні землетруси під дном Чорного і Каспійського морів відбуваються на глибинах 50-90 км, тобто у верхній мантії нашої планети, і називаються мантійними. Це трапляється зазвичай на кордонах розділу так званих тектонічних структур (прогини, платформи, западини), що виникли тут в період бурхливої тектонічної і вулканічної діяльності на зорі формування геологічного лику Землі.
Дослідження геологічної будови, наприклад, Чорноморської западини показало, що її перетинають 14 геологічних розломів, що розділяють елементи тектонічних структур північного Причорномор'я. Зокрема, північно-західний шельф моря перетинають чотири таких розлому. Ця зона є великим газоносних районом Світового океану. Фахівці Інституту біології південних морів АН України виявили тут близько 150 підводних виходів газу, що складається на 80% з метану. У цих зонах на акваторії моря встановлено близько 30 бурових вишок для розвідки і розробки газових родовищ.
У районі Кавказького узбережжя від Сухумі до Батумі на глибинах 25-850 м досліджені 17 джерел газовиділення. У районі Карадага (Планерське, Феодосія) та Керченської протоки аналогічне явище зафіксовано в 15 точках, а вздовж узбережжя Румунії та Болгарії - в 38.
Незважаючи на багатовікове відносний спокій природи в цьому районі владика земних надр ні-ні та й нагадує тут про себе глухими зітханнями - землетрусами. Узбережжя Криму є областю локальної підвищеної сейсмічності. За 1853-1966 роки тут спостерігалося 82 землетрусу магнітудою від 5 до 9 за шкалою Ріхтера. Зона вогнищ землетрусів розташовується уздовж континентального схилу безперервної смугою від Севастополя до Феодосії з максимальною активністю у Ялти.
У 1927 році "бурчання Плутона" в Криму виразилося в дев'ятибальний землетрус. В результаті тектонічних зрушень 11 листопада 1927 року морський блок земної кори в районі Південного берега Криму в епіцентрі землетрусу (25 км від Ялти) і на видаленні 100 км від берега опустився, а континентальний - піднявся. З рапорту коменданта Севастополя того часу вищому начальству, розсекречені недавно, слід, що під час кримської катастрофи на морі в нічний час в напрямку від Євпаторії, Севастополя і мису Лукулл відзначалися спалахи вогню білого кольору заввишки 500 м і шириною 1,5-2 км. "Морські пожежі" спостерігалися саме над Криворізько-Євпаторійським розломом. Видобуток газу в даний час тут не ведеться, але в період тектонічних зрушень відбулася активізація його підземних джерел аж до виходу "факелів" на поверхню і займання від блискавок, що супроводжували ураган в період катастрофи.